Езоп
Півник та перлина
- 3+
- ~1 хвилина
Одного сонячного ранку вийшов Півник на подвір’я.
— Ку-ку-рі-ку! Час снідати! — голосно заспівав він і заходився шукати зернятка.
Півник зазирнув під кущик — нічого. Пошукав біля паркану — теж нічого. А тоді підійшов до старої копиці соломи.
— Може, тут знайдеться щось смачненьке?
Півник почав розгрібати солому лапками.
Шурх-шурх! Шурх-шурх!
Раптом серед сухих стебел щось блиснуло.
— Ой! Що це таке? — здивувався Півник.
Він нахилив голову набік і побачив маленьку круглу перлину. Вона була гладенька, біла й сяяла на сонці.
— Яке гарне зернятко! — зрадів Півник. — Мабуть, дуже смачне!
Тук-тук! — постукав він по перлині дзьобом.
Але перлина була твердою.
Півник спробував ще раз.
Тук-тук-тук!
— Дивина! — похитав він головою. — Блищить, мов краплинка роси, а розклювати неможливо!
Тут повз нього пробігла маленька Мишка.
— Що ти знайшов, Півнику? — запитала вона.
— Не знаю. Гарне, кругленьке, а їсти не можна!
Мишка придивилася.
— Та це ж перлина! Люди роблять із таких гарні прикраси.
— Прикраси? — перепитав Півник. — А нащо вони мені?
Він трохи подумав і сказав:
— Комусь ця перлина, мабуть, дуже потрібна. А мені зараз потрібен сніданок!
І тільки-но він це промовив, як помітив під соломою три золотаві зернятка.
— О! Оце справжня знахідка!
Дзьоб-дзьоб-дзьоб! — і зернятка зникли в його дзьобику.
Півник задоволено стріпнув крильцями.
— Ку-ку-рі-ку! От тепер добре!
А перлина так і залишилася блищати серед соломи.
Бо для когось найбільший скарб — коштовна перлина, а для голодного Півника — звичайне зернятко.
