Англійська народна казка
Три ведмеді
- 3+
- ~6 хвилин
Жили собі в зеленому лісі троє ведмедів. Мешкали вони в затишному дерев'яному будиночку серед високих дерев і квітучих галявин.
Перший ведмідь був великий-превеликий. Він мав густу буру шерсть і говорив низьким, гучним голосом.
Другий ведмідь був середній на зріст. І голос у нього був не надто гучний і не надто тихий.
А третій був маленький-малесенький ведмедик із кругленькими вушками та тоненьким голосочком.
У кожного з них було все своє.
У великого ведмедя — велика миска, велике крісло й велике ліжко.
У середнього ведмедя — миска, крісло та ліжко середнього розміру.
А в маленького ведмедика — маленька мисочка, маленьке кріселко й маленьке ліжечко.
І жили вони дружно та щасливо.
Одного чудового ранку ведмеді зварили собі на сніданок смачну вівсяну кашу.
Великий ведмідь налив кашу у велику миску, середній — у середню, а маленький ведмедик отримав свою улюблену маленьку мисочку.
Та каша була ще дуже гаряча.
— Треба трохи зачекати, поки охолоне, — сказав великий ведмідь своїм гучним голосом.
— А поки що можна прогулятися, — запропонував середній ведмідь.
— Ура! Ходімо до лісу! — зрадів маленький ведмедик.
І всі троє вирушили на ранкову прогулянку.
А тим часом лісовою стежинкою йшла маленька бабуся.
Вона любила гуляти серед дерев, слухати спів пташок і милуватися квітами. Цього ранку бабуся так захопилася прогулянкою, що навіть не помітила, як опинилася далеко від знайомої стежки.
— Ой, куди ж це я забрела? — здивувалася вона, озираючись навколо.
Раптом поміж деревами бабуся побачила гарненький будиночок.
— Який затишний дім! — промовила вона. — Цікаво, хто тут мешкає?
Бабуся підійшла ближче й обережно постукала у двері.
Тук-тук-тук!
Ніхто не відповів.
Вона постукала ще раз.
Тук-тук-тук!
І знову тиша.
Тоді бабуся легенько натиснула на двері. Вони виявилися незамкненими й тихенько відчинилися.
— Може, тут хтось підкаже мені дорогу додому? — подумала бабуся.
Вона зазирнула всередину, а тоді, не дочекавшись господарів, зайшла до будиночка.
Посеред кімнати стояв гарний дерев'яний стіл, а на ньому — три миски запашної вівсяної каші.
— Ох, як смачно пахне! — зітхнула бабуся. — А я ж сьогодні ще не снідала!
Вона зовсім забула, що брати чужі речі без дозволу не можна.
Спочатку бабуся взяла ложку й скуштувала кашу з великої миски.
— Ой-ой! Яка гаряча! — вигукнула вона й швиденько поклала ложку.
Тоді спробувала кашу із середньої миски.
— Ох, а ця вже зовсім холодна! — похитала головою бабуся.
Нарешті вона скуштувала кашу з найменшої мисочки.
— Оце так смакота! — зраділа бабуся. — Не гаряча й не холодна, а саме така, як треба!
І вона з'їла всю кашу маленького ведмедика, аж до останньої ложечки.
Наївшись, бабуся захотіла трохи відпочити.
Вона помітила біля столу три крісла.
Перше було велике-превелике, з високою спинкою та широкими підлокітниками.
Друге — середнє, з м'якою подушкою.
А третє — маленьке, акуратне кріселко.
Бабуся сіла у велике крісло.
— Ой, яке тверде! — сказала вона. — Зовсім незручно!
Тоді пересіла в середнє крісло.
— А це надто м'яке! Я просто потопаю в подушці!
Нарешті бабуся вмостилася в маленькому кріселку.
— От тепер добре! Не твердо й не м'яко, а саме так, як треба!
Вона відкинулася на спинку, простягнула ноги й задоволено усміхнулася.
Але маленьке кріселко було зроблене для маленького ведмедика, а не для дорослої людини.
Раптом щось затріщало.
Трісь-трісь!
— Ой, що це? — здивувалася бабуся.
І тут...
Хрусь!
Сидіння проломилося, і бабуся опинилася просто на підлозі!
— Ой лишенько! — скрикнула вона. — Зламалося!
Бабуся підвелася, обтрусила спідницю й сумно подивилася на кріселко.
— Треба було бути обережнішою, — пробурмотіла вона.
Після всіх цих пригод бабуся зовсім стомилася.
— Мабуть, трішечки перепочину, — подумала вона.
Вона піднялася дерев'яними сходами на другий поверх і потрапила до спальні.
Там стояли три ліжка.
Перше — велике, з широкою ковдрою та високою подушкою.
Друге — середнє, із пухкою периною.
А третє — маленьке ліжечко з охайною ковдрочкою.
Бабуся прилягла на велике ліжко.
— Ой, тут подушка надто висока! — сказала вона.
Перейшла до середнього ліжка.
— А тут ногам незручно!
Нарешті бабуся вляглася в маленьке ліжечко.
— Як добре! І подушка зручна, і ковдрочка тепленька. Саме так, як треба!
Вона зручно вмостилася, заплющила очі й незабаром міцно заснула.
А тим часом троє ведмедів закінчили прогулянку й поверталися додому.
— Як чудово ми погуляли! — сказав великий ведмідь.
— А каша вже напевно охолола, — зауважив середній.
— Я так зголоднів! — весело вигукнув маленький ведмедик.
Ведмеді зайшли до будинку й одразу помітили щось незвичайне.
Великий ведмідь подивився на свою миску й заревів гучним голосом:
— ХТОСЬ ЇВ МОЮ КАШУ!
Середній ведмідь зазирнув у свою миску й сказав звичайним голосом:
— Хтось їв мою кашу!
А маленький ведмедик подивився у свою мисочку й тоненько запищав:
— Хтось їв мою кашу та всю-всю з'їв!
— Як же так? — засмутився він. — Я ж залишив собі сніданок!
— Не хвилюйся, малий, — заспокоїв його середній ведмідь. — Ми приготуємо тобі нову кашу.
Та великий ведмідь уже помітив, що в кімнаті не все гаразд.
Він підійшов до свого крісла й гучно заревів:
— ХТОСЬ СИДІВ У МОЄМУ КРІСЛІ!
Середній ведмідь подивився на прим'яту подушку й сказав:
— Хтось сидів у моєму кріслі!
А маленький ведмедик підбіг до свого улюбленого кріселка й сумно запищав:
— Хтось сидів у моєму кріселку та зламав його!
Він обережно торкнувся поламаного сидіння.
— Ох, моє кріселко! Як же я тепер сидітиму за столом?
— Ми його обов'язково полагодимо, — пообіцяв великий ведмідь.
— Але спочатку треба дізнатися, хто побував у нашому домі, — додав середній.
Троє ведмедів оглянули кімнату, а потім піднялися сходами до спальні.
Великий ведмідь поглянув на своє ліжко. Подушка лежала зовсім не так, як він її залишив.
— ХТОСЬ ЛЕЖАВ У МОЄМУ ЛІЖКУ! — прогримів він.
Середній ведмідь побачив зім'яту ковдру й промовив:
— Хтось лежав у моєму ліжку!
А маленький ведмедик підійшов до свого ліжечка, зазирнув під ковдрочку й раптом тоненько вигукнув:
— А в моєму ліжечку хтось спав... І ДОСІ СПИТЬ!
І справді, у маленькому ліжечку міцно спала бабуся.
Вона так солодко дрімала, що не почула ні гучного голосу великого ведмедя, ні слів середнього.
Але тоненький, пронизливий писк маленького ведмедика пролунав просто біля її вуха!
Бабуся здригнулася, розплющила очі й побачила перед собою трьох ведмедів.
Одного великого-превеликого.
Другого — середнього.
І третього — маленького-малесенького.
— Ой лишенько! — скрикнула бабуся.
Вона так перелякалася, що миттю схопилася з ліжка, кинулася до відчиненого вікна й вистрибнула назовні!
Бабуся швиденько підвелася, підхопила спідницю й щодуху побігла лісовою стежинкою.
Тільки її хустинка майоріла поміж деревами!
А троє ведмедів стояли біля вікна й здивовано дивилися їй услід.
Великий ведмідь почухав потилицю.
Середній ведмідь знизав плечима.
А маленький ведмедик подивився на своє порожнє ліжечко й тихенько сказав:
— От дивина! А я ж тільки запитав, хто тут спить!
Відтоді бабуся більше ніколи не заходила до чужих будиночків без дозволу.
А троє ведмедів і далі жили собі в затишному лісовому домі.
От і казочці кінець, а хто слухав — молодець!
